Історія закладу освіти

ЯБЛУНЕВА ЗАГАЛЬНООСВІТНЯ ШКОЛА І - III СТУПЕНІВ Баришівської районної ради Київської області

До 1900 року (точної дати не встановлено) на території нашого села був збудований спиртовий завод та декілька будівель, де жили сезонні робітники. Постійного населення не було. Ці землі і спиртовий завод належали поміщиці Менчиковській. Через деякий час вона продала ці землі поміщику Хмельовицькому. Тому землі стали називатися хмельовицькими. У 1917 році спиртовий завод було зруйновано. Але на землях, де зараз розташоване наше село, продовжували вирощувати цукрові буряки та зернові культури. Це господарство стало відноситись до яготинського цукрового заводу, оскільки воно знаходилось неподалік міста Яготин. У 1929 році на території нашого села був організований бурякорадгосп, потім племгосп.На початку виникнення радгоспу «Хмельовик» було всього кілька будинків та вагончиків, де жили механізатори. Постійного населення було дуже мало. Так у 1930 році було 80 чоловік, а у 1935 році – 95 чоловік.

Поступово радгосп зростав. Розширювались поля, збільшувалось поголів’я великої рогатої худоби.

В 1938 році група передових працівників радгоспу – Малецька С.Б., Сочавська Х.Я., Василенко Є.М.,Сорока О.П. були делеговані на сільськогосподарську виставку в Москву. У цьому ж 1938 році передову доярку Маленцьку С.Б. було обрано депутатом Верховної ради.

Мирне життя наших односельців було перервано війною. Лише у вересні 1943 року територію Яготинського та Березанського (наше село було тоді в складі Березанського району) районів було звільнено від окупантів.

Після війни почалася відбудова господарства. На весь радгосп було лише два трактори, тож доводилося орати землю волами. Та поступово радгосп розбудовувався. До 1960 року радгосп «Хмельовик» став добре розвинутим садівничим та тваринницьким господарством. Кількість робітників постійно збільшувалася. В радгосп приїжджали молоді сім’ї з дітьми, а школа була лише початкова, яка містилася у пристосованих кімнатах житлових будинків. До восьмирічної школи учні ходили в село Хмельовик, долаючи відстань 4 – 5 кілометрів.Довгим і нелегким був шлях до відкриття в селі Яблуневому середньої школи.

У 1960 році на території центральної садиби радгоспу «Хмельовик», в теперішньому селі Яблуневе, було побудовано приміщення початкової школи, де розпочали навчальний рік учні початкових класів.

На базі цієї школи в 1961 році було відкрито восьмирічну школу, яку назвали Хмельовицька восьмирічна школа імені Н.К.Крупської.

1 вересня 1961 року в новій восьмирічній школі навчальний рік розпочали 107 учнів 1 – 6 класів. Першими вчителями нововідкритої восьмирічки були Жуковська Н.О.,Жур М.П., Клименко В.П., Музиченко Г.І., Медвідь Ф.С., Ярмолінська Г.Є., Гресько М.О., Божук Є.А., Журба Н.О., Ткаченко Г.Г.

Директором школи був призначений учитель німецької мови Перепелиця Володимир Іванович. Досконало знав німецьку мову, особливо розмовну, адже протягом трьох років вивчав її в німецькій неволі. Після повернення на батьківщину у 1946 році, вступив до Київського інституту іноземних мов.

Народився Перепелиця В.І. в селі ЛехнівкаБерезанського району в 1924 році. До початку Другої світової війни закінчив 10 класів. Мріяв стати учителем, як батьки Іван Сидорович та Уляна Андріївна. Але війна надовго відклала його плани. З 1942 по 1945 роки перебував у Німеччині. Після закінчення інституту працював у школах Березанського району, спочатку вчителем, а потім директором Великокрупільської восьмирічної школи. В 1961 році був призначений директором Хмельовицької восьмирічної школи. Перші роки функціонування нової восьмирічки вимагали від директора багато зусиль, з чим Володимир Іванович успішно справлявся. В 1962 році за його проханням був переведений учителем німецької мови у Вишеньківську середню школу Бориспільського району. Через 5 років Володимир Іванович повернувся в Яблуневе, де протягом багатьох років викладав німецьку мову та музику. Він був обдарованою людиною, чудово грав на акордеоні, гарно співав. Вів гуртки іноземної мови та співів, керував художньою самодіяльністю школи. У 1974 році Володимир Іванович був призначений директором Морозівської середньої школи, де працював до кінця своїх днів.

З 1962 року директором Хмельовицької восьмирічної школи був призначений Жур Микола Петрович, який працював на цій посаді 25 років.

Народився Микола Петрович в 1930 році в селі МалосупоївкаБерезанського району в сім’ї колгоспників. В трирічному віці хлопчикові довелося пережити голод. Коли Миколі було 11, почалася війна. Батька забрали в армію. Він захищав Київ, але воював недовго, в тому ж 1941 загинув.

В 1943 році село визволили від німців і діти пішли навчатися до школи. В 1947 році закінчив 7 класів. В його свідоцтві були лише «п’ятірки». Вступив до Мироцького ветеринарного технікуму (тепер Немішаївський сільськогосподарський коледж). У 1950 році розпочав трудову діяльність дільничим ветфельдшером у Вінницькому районі Вінницької області, обслуговуючи 11 сіл. Але ветеринарна практика тривала недовго, в квітні 1951 року його призвали на строкову військову службу. Служити випало на Чорноморському флоті, спочатку на есмінці «Ловкий», потім у штабі. Микола закінчив вечірню школу, офіцерські курси і через три роки у званні молодшого лейтенанта був звільнений у запас.

Молодому офіцеру запропонували посаду вчителя фізкультури і військової підготовки Малоберезанської школи. Він одразу погодився, адже в глибині душі вже давно жевріло бажання працювати в школі, навчати і виховувати дітей. Так почалася педагогічна кар’єра Миколи Петровича Жура, а життя його з тих пір нерозривно пов’язане зі школою. Він здобув вищу педагогічну освіту, закінчивши Київський фізкультурний та Ніжинський педагогічний інститути. Отримані дипломи давали йому право викладати фізкультуру, біологію і трудове навчання.

За багаторічну трудову діяльність у 1974 році нагороджений значком «Відмінник народної освіти»(№53777 від 05.08.1974року), Грамотою Міністерства освіти УРСР за своєчасну і якісну підготовку до 1979-1980 н.р. Має нагороди з нагоди пам’ятних дат та медаль «Ветеран праці».

У 1991 році Микола Петрович вийшов на заслужений відпочинок, але продовжував працювати. Роки, віддані обраній справі, він вважав найкращими у житті. У 2013 році перестало вибитися серце відданого своїй справі педагога і вмілого керівника.

З перших років роботи школи виникла проблема з розміщенням класів, адже в новозбудованому приміщенні було всього 4 класні кімнати, одна підсобна кімната та квартира директора школи. Вирішили розпочати добудову школи. При значній допомозі Баришівського районного відділу народної освіти, дирекції радгоспу «Хмельовик»за 4 роки було добудовано до існуючого приміщення школи 6 класних кімнат, приміщення шкільної майстерні та кабінет механізації, приміщення кабінету домоведення, шкільну котельню. Обладнано систему водяного опалення. У 1966 році на цій базі було відкрито Хмельовицькусередню школу імені Н.К.Крупської, в якій навчалися учні сіл Яблуневе, Григорівка, Більшовик, Хмельовик.

В 1966 році до дев’ятого класу було набрано 64 учні, тому було відкрито два дев’яті класи. В Хмельовицьку середню школу прийшли навчатися випускники Малосупоївської і Хмельовицької восьмирічних шкіл. Всього в 1966 році почали навчальний рік 215 учнів, з якими працювали 16 учителів:

Жур М.П. – директор школи, учитель біології,

Жуковська Н.О. – заступник директора школи, учитель української мови і літератури,

Медвідь Ф.С . – учитель російської мови і літератури,

Ткаченко Н.Г. – учитель російської мови і літератури,

Кравченко Г.Д. – учитель математики,

Палагута Н.М. – учитель математики,

Коновалов Ю.Д. – учитель хімії,

ВакуловичЛ.О. –учитель фізвиховання,

Павленко К.М. – учитель історії,

Євтушенко М.П. –учитель географії,

Литус Н.М. - старша піонервожата,

Гресько М.О.- учитель початкових класів,

Ткаченко Г.Г. – учитель початкових класів,

Глушак М.П. – учитель початкових класів,

Божук Є.А. - учитель початкових класів.

У 1968 році було закрито восьмирічну школу у селі Хмельовик, а учнів і частину вчителів переведено до Хмельовицькоїсередньої школи, яку в травні 1972 року пере названо у Яблуневу середню школу. Перші роки роботи середньої школи були найбільш плідними. Баришівський РВНО надавав постійну допомогу в забезпеченні школи технічними засобами навчання, унаочненням, роздатковим матеріалом. В школі були обладнані кабінет механізації, домоведення, майстерні з обробки металу та дерева. Багато років учні старшої школи вивчали тракторну справу і разом з атестатом про середню освіту отримували посвідчення сільського механізатора. Для багатьох випускників набута в школі професія стала професією на все життя.

Впродовж багатьох років батьківське піклування про школу проявляли керівники радгоспу «Хмельовик»: Ткаченко Григорій Павлович, Ткаченко Володимир Гнатович, Сусла Михайло Карпович, Федюк ВолодимирМиколайович.Дирекція радгоспу вважала школу своїм цехом, хоча і була школа на бюджеті РВНО. Усіх вчителів школи радгосп забезпечував квартирами. Учні шкільного інтернату, груп продовженого дня і всі бажаючі харчувалися безкоштовно у радгоспній їдальні. Радгосп виділив приміщення під шкільний інтернат, де мешкали учні з віддалених сіл. Учні із сіл Хмельовик, Більшовик, Засупоївка підвозилися до школи радгоспним автобусом. Радгосп надавав школі всебічну матеріальну допомогу. Так, школі було передано гусеничний і колісний трактори для вивчення тракторної справи, легковий автомобіль – фургон для господарських потреб. В свою чергу школа не стояла осторонь від проблем радгоспу. Учні і вчителі кожного року допомагали радгоспу у збиранні врожаю ягід, яблук. В таких умовах школа працювала довгий час. Піклування про школу держави, значна допомога місцевого господарства сприяли успішній роботі школи. Яблунева середня школа неодноразово відмічалася райвідділом освіти в числі кращих по підготовці до нового навчального року, по навчанню і вихованню учнів.

Завдяки допомозі радгоспу «Хмельовик» в школі був обладнаний зразковий географічний майданчик, на якому розмістилися флюгер, опадомір, макети гір і моря, а також «зелений клас». Особливо цікавим для учнів був макет гір, до побудови якого багато знань і сили приклав учитель географії Музиченко Григорій Іванович. Його помічниками були учні старших класів. Виготовили макет гір з битої цегли, яка залишилася після добудови школи. Матеріал був скріплений цементовим розчином. Після закінчення роботи макет гір був пофарбований під природні висотні пояси. Загальна площа макету становила 30 кв. м, а висота - 4 м. На макеті можна було побачити пояси лісу, тундри, вічних снігів, гірські стежки, гірську річку. Всередину макету була вмонтована цистерна з водою, відкривши кран цистерни можна було побачити, як тече гірська річка, та гирло річки. Після заповнення водою моря учні могли побачити острів та півострів. Серед сніжних вершин височів кратер вулкана, а під ним спеціальна піч для спалювання димлячих речовин. Тут можна було продемонструвати діючий вулкан.

На географічному майданчику розміщувався «зелений клас» розміром 40 кв.м. Це був каркас, зварений із труб різного діаметру і густо обсаджений виноградом. В класі стояв довгий стіл і лавочки. За таким столом вільно розміщувався клас учнів. У теплу пору року в «зеленому класі» проводились уроки біології, географії та інших предметів. Це було улюблене місце усіх школярів.

Але не лише шкільні заходи проводились у «зеленому класі». Неодноразово дирекція радгоспу «Хмельовик» використовувала його для прийому іноземних делегацій. У 70 – ті роки ХХ століття радгосп «Хмельовик» був виділений як краще садівниче господарство Баришівського району для відвідування іноземних делегацій. Впродовж 6 років радгосп відвідали делегації з Німецької демократичної республіки, Німецької Федеративної республіки, делегація американських фермерів, французьких студентів, кубинських учителів, болгарська делегація сільськогосподарських працівників, делегація профспілкових працівників Куби, яку очолював секретар центрального комітету профспілки Куби сеньйор Кембреро та інші. Після огляду садів, полів, пасіки, ферм радгоспу члени делегацій знайомилися з роботою школи, обладнанням кабінетів, шкільною садибою, а у «зеленому класі» смакували страви української кухні, які готували кухарі радгоспної їдальні.

В 1970 році справу вчителя географії Музиченка Г.І. продовжила Радченко Зоя Петрівна.

Зоя Петрівна народилась у 1934 році на Чернігівщині у м. Козелець.

Закінчила Київський державний педагогічний інститут ім. М.Горького, спеціальність – учитель географії.

Свій педагогічний шлях розпочала у 1956 році на посаді учителя географії Феневицької середньої школи Іванківського району Київської області.

З 1970 року працювала учителем географії та хімії Хмельовицької середньої школи ім.Н.К.Крупської.

За багаторічну творчу працю нагороджена грамотами райвно (1972р.), облвно (1973р).

У 1975 році стала переможцем соціалістичного змагання. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 27.06. 1978 року нагороджена орденом “Знак Пошани”(№ 1271093 від 27.06.1978), а в 1988 році – медаллю “Ветеран праці”.

Зоя Петрівна часто виступала з лекціями перед працівниками ферм, садоводами, механізаторами. Досвід її роботи був вивчений та узагальнений.

Впродовж тридцяти років вела туристсько-краєзнавчий гурток, який з задоволенням відвідували учні. Разом із Зоєю Петрівною гуртківці подорожували по багатьох містах Радянського Союзу. Неодноразово побували у Бресті, Мінську, Ризі, Вільнюсі, Ленінграді, Москві, Одесі, а також в Криму та на Кавказі.

П’ятдесят років трудилася Зоя Петрівна на педагогічній ниві. Навчала своїх вихованців бути добрими, щирими, трудолюбивими. Виховувала в них почуття патріотизму.

3 січня 2006 року перестало битися серце видатного Педагога. Та пам’ять про Зою Петрівну завжди житиме в серцях багатьох поколінь випускників школи та жителів села.

Протягом 55 років педагогічний колектив школи очолювали директори: Перепелиця В.І., Жур М.П., Хан Т.Й., Верниба Л.Н., Гой В.О.

Славу рідної школи примножують її випускники. Дев’ять колишніх учнів сьогодні працюють вчителями місцевої школи, а загалом серед її вихованців – сотні чудових спеціалістів і шанованих людей. А школа продовжує жити творчими плідними справами і з надією дивиться в майбутнє.

Сьогодні колектив учителів Яблуневої ЗОШ І – ІІІ ступенів, долаючи всі негаразди, працює творчо, з великою віддачею. З оптимізмом дивиться у майбутнє.